Зірчасті сапфіри Ватикану – таємнича історія і легенда

Зірчасті сапфіри Ватикану – таємнича історія і легенда

З провідною в Рим стародавній Аппієвої дорогий нерозривно пов’язана не тільки історія Вічного міста, але, насамперед, мають безпосередньо до нього ставлення міфи, легенди, перекази та бувальщини. У тому числі, пов’язані з сапфірами.

Так, наприклад, в XV ст., коли одним із співправителів держави був представник Ватикану — всесильний кардинал Вінченцо Николози, чутки про те, ніби у глибоких катакомбах поблизу Аппієвої дороги заховані незліченні скарби нетлінні, наділені надприродними властивостями предмети, отримали цілком реальне підтвердження. А тоді сталося те, про що в середині минулого століття доктор права П’єро Банзиоли, посвящавший дозвілля роботі в Церковних архівах, повідав буквально наступне.

«У мене, приховувати не буду, були попередники, яким вдалося накопати чимало чудесного. Але їх відомості охоплювали лише початковий етап старовинної детективної історії. Мені ж вдалося розкопати, чим і як, власне, все завершилося. Я був приголомшений. Спритникам вдалося з-під носа у всеведущих шпигунів самого папи римського відвести шість срібних глечиків, доверху наповнених дивними синіми і блакитними неограненими сапфірами. Та ще лампу, здатну горіти як завгодно довго, при рівному світлі якої тіла покійних не розкладалися, зберігаючи прижиттєву стати.

Втім, це кінець авантюрної історії, про це пізніше. Для початку перекажемо документ. Його витяг з небуття пов’язано з відомим теологом, професором Петафиоре. У цьому документі, секретному донесенні ченця-цистерцианца Бенедикта кардиналу Николози, сказано, що один з робітників, найнятий гідним городянином, які володіють землями у Аппієвої дороги, для розчищення водостоку, провалившись у порожнечу катакомб, потрапив у камеру стародавньої гробниці. Робочий, з допомогою товаришів неушкодженим піднятий на поверхню, присягався, що бачив, що лежить в золотій труні юну красуню, вбиравшую в себе мертвий, нерухомий світ.

Неприродний світло виходив з невеликий, абсолютно некоптящей бронзової лампи, підвішеного на гак, вбитий в кам’яну стіну. Ще робочий запевняв, що біля труни стояли глечики, набиті чимось блискучим, мабуть, коштовностями. Бенедикт виклопотав у кардинала дозвіл виставити охорону і розкопати таємничий склеп, щоб з’ясувати, християнка або язичницями спочиває там. Дозвіл було дано.

В катакомби пробили широкий хід, щоб гладкому кардиналу було зручно спускатися. Першим, для забезпечення безпеки Николози, в камеру увійшов професор Петафиоре. Відкрилася погляду картина приголомшила його. Нетлінна дівчина вродою не поступалася богині. Була закутана вона в небачені тканини, напівпрозорі, пронизані золотими нитками. У слабкому світлі металевої лампи, увінчаною кришталевим ковпаком, проступили срібні глечики. Монах-цистерцианец захоплювався алхімією, прекрасно розбирався в дорогоцінних каменях. Тому для нього не склало труднощів визначити, що в глечиках зірчасті сапфіри «воістину жахливих розмірів».

Увійшов слідом кардинал, ледь глянувши на красуню, скарби і лампу, тоном, що не терпить заперечень, розпорядився нікого в гробницю не пускати, до ранку вхід запечатати, вранці труну для загального огляду виставити біля руїн храму богині Фортуни-Виргелис, бо немає сумнівів, що не зотліває плоть тільки християнських святих. Вранці, коли камеру розкрили, глечиків з сапфірами не виявили, лампа теж зникла».

В описах цих подій, знайдених порівняно недавно, фігурує загадкова фраза Бенедикта: «Ватикан завжди бере йому належить. Не нам, покірним, оскаржувати це право».

Що ж нетлінна римлянка? Знайшла вона вічний спокій, віддана землі? Не секрет, що «божественна мумія» упокоена в музейному зібранні Ватикану, доступному сильним світу цього, більше нікому. Далі доктор Банзиоле простежує «халепи» сапфірів і лампи, стверджуючи, що похоронна камера з її вмістом була святинею секти язичників римських катакомб, частиною їх підземного храмового комплексу. Вони-то, скориставшись таємним лазом, і викрали скарби у розігрітих вином, задремавших кардинальских слуг.

Золотий труну нетлінної красуні винести через вузький отвір, як не намагалися, не змогли. Кардинал, самолюбство якого було вражене, змиритися з втратою не побажав. По секті було завдано нищівного удару. Кров в катакомбах текла рікою. Заволодіти сапфірами і лампою отак одразу не вдалося. Вдалося дещо пізніше, силами штатних папських шукачів скарбів, які однаково віртуозно володіли кинджалом і підкупом.

Про заключній стадії «великої битви за сапфіри» П’єро Банзиоли пише наступне: «Фанатизм язичників катакомб був притчею во язицех у середньовічних римлян. Люди підземелля підпускали до себе тільки перевірених у справі і поділяють їхні погляди. Тому лазутчикам кардинала зажадав вісь чотири роки, щоб прибитися до них. Ми не знаємо імен фанатиків, які служили Ватикану.

Знаємо, що вони скоїли багато жахливих речей, аж до участі в жертовних сожжениях людей і групових совокуплениях лише б розсипати сапфіри біля папського трону. Так, їм це вдалося. Будь-які засоби хороші для досягнення мети. І диво-лампу вони привласнили. Ось тут і вдарило по ним нещастя. Короткочасне володіння лампою закінчилося випаданням волосся, зубів, болісною хворобою, що спричинило смерть. Загинули всі шукачі скарбів.

Які тут виникають підозри? Ні, це не пов’язано з прокляттям язичницьких богів, чим загрожували насельники катакомб. Це швидше пов’язано з тим, що джерело, що дає лампі енергію для вічного горіння, — радіоактивний ізотоп. Радіація вбиває. Ченці-шукачі скарбів були вбиті нею.
Відомо й те, що деякі радіоактивні елементи в поєднанні сприяють надійної консервації біологічних тканин. Красуня, таким чином, не зотлів, тому що постійно перебувала в їх аурі. Очевидно, і бальзамуючі розчини, якими вона посмертно була просякнута, уберігала і оберігають її від розкладання.

Не настільки, як видається на перший погляд, екзотичний висновок. Сицилійський уфолог, лікар за професією, Франсиско Дару в осмисленні пішов ще далі. Він анітрохи не сумнівається в тому, що «римська богиня насправді — представниця позаземної цивілізації, одна з внесли колосальний внесок в еволюцію Вічного міста». Призначення срібних глечиків-контейнерів, наповнених необробленими сапфірами, якщо слідувати цій гіпотезі, теж зрозуміло.

Сапфір — це найчистіше корунд, широко застосовуваний у високих технологіях, насамперед — в електроніці. Втім, твердження що це були зірчасті сапфіри, тут наведено лише для краси історії. Фотографії розсипів сапфірів з похоронної камери катакомб не раз відтворювалися в буклетах «Культурні зібрання музеїв Ватикану».
(За матеріалами А. Володева).

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: